Як допомогти учням швидше адаптуватися до школи після літніх канікул?
Не секрет, що учням не просто дається початок року. Вчителі відзначають, що їх важко зібрати, учні ніби всі забули, їх думки НЕ орієнтовані на навчання і т.д. Однак дані негативні прояви можна мінімізувати, якщо розуміти те, що відбувається з дитиною в цей період, які його потреби, труднощі і враховувати дані моменти в організації навчально-виховного процесу.
На що варто зверніть увагу:
- Навіть у самих дружних колективах в перші дні після повернення з канікул учні заново вибудовують міжособистісні відносини, пройшовши від відчуття якоїсь скутості в спілкуванні, до свободи взаємодії і появі відчуття приналежності до класу. Для того, щоб діти швидше знову відчули себе згуртованим колективом, а не залишилися «чужими» один для одного, необхідно якомога більше уваги в перші дні приділяти спільним заходам. Відвідування, створення символу класу, смішного фотоальбому перших днів в школі – ці та багато інших заходів допоможуть швидко згуртувати дітей.
- У перші дні приходу в школу дітям нетерпиться в першу чергу поділитися літніми враженнями – вони виходять на перший план, затуляють навчання. Тому важливо дати можливість учням поговорити про літні враження, для того, щоб потім вивести вперед навчальні моменти. Нехай школярі принесуть літні фотографії та оформлять ними стіну класу, зробивши потрібні підписи.
- Майже всі учні приходять в школу після канікул досить за мотивовані – їм хочеться йти в школу. Однак це почуття може швидко згаснути, якщо початок навчального процесу не «запалює» дитину – організований нецікаво або дитина відчуває себе НЕ цілком комфортно. «Як зустрінеш новий рік, так його і проведеш» – говорить мудрість. Це актуально і для шкільної мотивації – гарний початок навчання дає потужний поштовх на довгий час, тому важливо усіляко підтримувати ту мотивацію, з якою учень прийшов до школи, Організовуючи навчальний процес, в тому числі, повторення в цікавій формі для учнів, створюючи безпечне середовище в класі.
Адаптація - складний, тривалий і вельми напружений процес
Вчителька навіть сама сувора для вашої дитини, особливо перший час «сама-сама» і ваше негативне ставлення до її вимог ускладнює власне визначення в статусі учня.
Погано чи добре, але навчання вимагає жити в колективі, тому дитина повинна володіти знаннями спілкування з однолітками. Ні в якому разі не слід перекладати провину на інших, але при цьому дитина повинна знати, що у вас він знайде підтримку, співчуття, буде впевнений, що ви допоможете йому. Буде потрібно час, щоб малюк усвідомив, що він не «найкраще», що найкращі вміння або великі знання не привід для домінування й зневажливого ставлення до однокласників. Правильна оцінка успіхів дитини (навіть якщо успіх невеликий і не задовольняє вчителя або батьків) - це ваша моральна і емоційна підтримка дитини в процесі психологічної адаптації. Позитивні емоції, які відчуває дитина при спілкуванні з однолітками, багато в чому формують його поведінку, полегшують адаптацію в школі.
Практичні поради:
- Будіть дитину спокійно, вона повинна чути спокійний голос.
- Не квапте. Уміння розраховувати ранковий час – це ваше завдання.
- Не прощає попереджаючи: «Не балуйся! Поводься добре». Побажайте удачі і поцілуйте його.
- Вислухавши вчителя, не задовольняє «прочухана».
- Перед сном погладьте дитини, казку розкажіть. Це допоможе зняти напруженість.
Поради батькам, які виховують обдаровану дитину
Найперше – потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.
Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати.
Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем.
Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.
Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.
Пам'ятка батькам обдарованих дітей
• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.
• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.
• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.
• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.
• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.
• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.
• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.
• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.
• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.
Ні виховній агресії в сім’ї!
Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.
Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.
Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка — за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ
1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.
2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.
3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.
Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.
5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.
6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.
7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.
8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.
10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.
ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?
Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.
Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всотує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.
Напевно, покарання як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.
Золоті правила виховання в сім’ї
1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;
2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного комфорту;
3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;
4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.
Десять заповідей батькам
1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.
Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.
Я.Коменський
Ні пеклом, ні раєм не повинен бути дім для дитини – але місцем, де можна жити (тільки не єдиним). Місцем де жити хочеться, але не настільки, щоб прагнути ним обмежуватись. Звідки можна впевнено йти і куди радо повертатись. Де все співвідноситься з життям, - де якщо й немає гармонії, є надія .
В.Леві.
З посеред багатьох доріг (якими йде у своєму життя людина) сім’я є першою та найважливішою. Ця дорога для кожного особлива, єдина та неповторна, від якої неможливо віддалитися. Кожен з нас народжується у сім’ї, і власне цим ми дякуємо їй за сам факт бути людиною. А якщо народження на світ та входження у суспільство відбувається без сім’ї, то це завжди болісний процес, який впливатиме на все подальше життя.
З листа до сімей Яна Павла ІІ
Любов – як ртуть: її можна втримати на розкритій долоні, але не у стиснутому кулаці.
Дороті Паркер.
Дім – світосховище для людини.
Олексій Бельмаков, сучасний письменник
Якщо твої наміри на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерево, на віки – виховуй дітей.
Народна мудрість.
ПІДЛІТОК. ЯКИЙ ВІН?
Бути підлітком дуже важко. Наповнений енергією, вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертата, одержимий потребою бути незалежним, повний очікувань майбутніх успіхів у великому житті, підліток проходить через тяжкі випробування у пошуках власного шляху у новому для нього світі. Ми повинні розібратися в одному важливому питанні, складному і для підлітків, і для батьків. Дорослим необхідно створювати умови для розвитку підлітків і робити це треба так само дбайливо, як в дитинстві, коли зі шляху малюка забиралися гострі предмети, що представляли для нього небезпеку. Потрібно поважати гідність підлітків, допомагати їм розвивати відчуття правильної самооцінки і давати при необхідності корисні поради — все це сприяє становленню їх особистої і соціальної зрілості.
Батьки повинні розуміти і раптові зміни настрою підлітка, і дивні на перший погляд захоплення, і ексцентричну поведінку, і новий лексикон, і деколи свідомо невдалі починання. Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, і батькам, і підліткам потрібно знати, як виходити з критичних ситуацій. Проблеми, що постійно виникають і які необхідно обов’язково вирішувати, вимагають від підлітка великих зусиль, деколи пов'язаних з ризиком.
Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми підліткового віку. І батьки, і підлітки повинні набратися терпіння і продовжувати працювати, спілкуватися один з одним, любити один одного. У цей період кожен в сім'ї починає по-новому бачити, як би наново познайомитися один з одним. Чи пройдете ви цей етап з найменшими втратами, залежатиме від того, що переважає в сім'ї — любов або страх.
Якщо те, в чому ви обмежуєте своїх дітей, не є забороненим, аморальним або дуже дорогим задоволенням, відмовтеся від заборон, дозвольте їм робити те, що вони хочуть.
Кожен дорослий вже пережив підлітковий вік. На згадку про нього у когось залишилися шрами, у когось рани ще заживають, але у всіх є власний досвід, придбаний методом проб і помилок. Різницю між корисним досвідом і переживаннями, що залишили глибокі шрами, можна пояснити так: корисний досвід з'являється тоді, коли людина, покладаючись на свою мудрість, справляється з конфліктами і депресією, бере на себе відповідальність за те, що відбувається і готова до зустрічі з новими життєвими проблемами. Шрами з'являються тоді, коли дух зазнає краху. Незаживаюча рана свідчить про те, що зцілення не відбулося. Причиною тому є важкі психологічні і соціальні умови.
Вирішення і серйозних і дріб'язкових проблем залежить від того, чи відомі нам відповідні алгоритми їх рішень. Якщо ми знаємо вихід з ситуації — половина справи вже зроблена. Щоб зняти підвищену тривожність, батькам варто поспостерігати за підлітком, дізнатися, які чудові справи здійснюються руками наших дітей. Чи знайшли ви час, щоб обговорити своє ставлення до того, чим він займається? Якщо не знайшли, то зробіть це якнайскоріше. І якщо вам подобаються якісь його вчинки, то кожного разу не забудьте сказати йому про це. Хваліть його і в тому випадку, якщо він усвідомив і чесно намагається виправити свої помилки.
Для того, щоб закласти основи майбутніх змін у ваших відносинах, можна запропонувати наступне:
1. Ви, батько, повинні чітко викласти підліткові свої страхи і побоювання, щоб він зміг вас зрозуміти.2. Ви, підліток, повинні чесно розповісти про те, що відбувається з вами, і постаратися зробити так, щоб вам повірили. Ви повинні теж сказати про свої страхи і знати, що вас вислухають без критики і засудження.
3. Ви, батько, повинні показати свою готовність слухати і розуміти. Розуміння зовсім не означає прощення. Воно просто створює тверду основу, на якій можна будувати подальші відносини.
4. Ви, підліток, повинні пояснити батькам, що потребуєте того, щоб вони вислухали вас, але не давали порад, поки ви самі їх не попросите про це.
5. Ви, батько, повинні розуміти, що підліток зовсім не повинен обов'язково прислуховуватися до ваших порад.
Тільки при врахуванні всього цього можливий осмислений діалог між двома рівноправними людьми і надалі розвиток нових, конструктивних форм поведінки.
Багато дорослих, навіть прагнучи бути такими, продовжують займати авторитарну позицію по відношенню до дітей. Батьки не втрачають авторитету в очах дітей навіть тоді, коли чесно признаються в тому, що вони щось не знають, або коли показують дітям, що добре розуміють їх стан і самі переживають подібні відчуття («Я теж був наляканий...» або «Я знаю, як погано себе відчуваєш, коли говориш неправду» і т. д.).
Будь-який конфлікт між людьми (незалежно від їх віку, статусу або статі), викликаний насильством, призводить до великих неприємностей. Відносини «переможця— переможеного» викликають боротьбу за владу. Головний сенс будь-якої боротьби — виявити переможця, і люди зазвичай вважають, що виграти повинен хтось один. Проте коли людина програє, це стає трагедією не тільки для неї, але і для всіх інших: адже порушуються відносини з людьми, знижується самооцінка. Батьки і підлітки потребують один одного, і вони повинні навчитися створювати такі відносини в сім'ї, щоб кожен опинявся у виграші.
Підлітки, дорослішаючи, мають право чекати від батьків мудрих порад, при цьому необхідна взаємна довіра. Вони не довірятимуть тим дорослим, які нещирі з ними. Чесність і щирість цінуються більш за все.
Дорослі не повинні дозволяти собі переступати певні межі у відносинах з дітьми. Кожен повинен знати своє місце. І всі повинні поважати загальноприйняті норми людського спілкування. Кожен з нас повинен мати право на своє особисте життя.
Щоб заслужити пошану підлітків, дорослі повинні виконувати свої обіцянки. Не давайте обіцянок, поки ви не впевнені, що зможете їх виконати.
У підлітка є своє коло інтересів, і він часто віддає перевагу товариству однолітків. Це природно і зовсім не означає, що він кидає або відкидає свою сім'ю. У цей період однолітки грають важливішу роль в його житті, ніж батьки. Батьки повинні бути мудрими наставниками, завжди готовими прийти на допомогу. І якщо це буде так, то і батьки, і діти зможуть зберегти теплі відносини і пошану один до одного.
Завжди пам'ятайте, що інший раз підліток відчуває себе як зріла сорокалітня людина, а в інший момент — п'ятирічним малюком. Так і повинно бути. І коли часом дорослі критично говорять підліткові: «Скільки тобі років, подивися на себе!», то вони забувають про зміни, які відбуваються з ним в цей час. Підлітки більш охоче сприймають поради і керівництво дорослих, якщо відчувають, що їх люблять, цінують і безумовно приймають. Вони гостро потребують дорослих, які б піклувалися про них і допомагали планувати подальше життя.
Замість того щоб оточувати підлітків заборонами і обмеженнями, краще спробувати створити такі стосунки, в основі яких будуть довіра, гумор і безкорислива допомога. Більш за всього на світі вони потребують чуйного, уважного ставлення з боку дорослих. І якщо у них склалися такі відносини з батьками, то вони зможуть спокійно пережити грози і бурі, які, звичайно ж, неминучі в такий тривожний, повний хвилювань і несподіванок період.
Крім того, підлітки борються за свою самостійність і незалежність. Вони здійснюють безліч помилок і часто йдуть неправильним шляхом. І це теж цілком природно. Важливо, щоб батьки були підготовлені до раптових проявів у підлітка сильних, часом неадекватних реакцій.
Як же самі підлітки ставляться до своїх проблем:
- «Найважливіше для мене — відчувати, що мене люблять і цінують, незалежно від того, наскільки безглуздо я можу виглядати. Мені потрібний той, хто вірить в мене, тому що я сам часто буваю в собі невпевнений. Якщо чесно, то я іноді страшно соромлюся себе. Я відчуваю, що я недостатньо сильний, яскравий, красивий і привабливий в порівнянні з тими, хто оточує мене. Але трапляється й інакше, коли мені здається, що я все вже знаю і можу один протистояти всьому світу. Я дуже гостро все сприймаю».
- «Мені потрібний той, хто міг би спокійно, без всякої критики вислухати мене і допомогти мені розібратися в самому собі. Коли я зазнаю невдачі, втрачаю друга або просто програю в грі, то мені здається, що перевертається весь світ. Мені потрібні люблячі руки, які заспокоїли б мене. Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто наді мною не сміявся. Але з іншого боку, мені потрібна людина, яка завжди буде поряд. Мені також потрібний той, хто голосно і ясно скаже «Зупинися!». Але люди не повинні читати мені нотації і нагадувати про мої колишні дурощі. Я і сам знаю про них і відчуваю свою провину».
Удачі вам, дорогі батьки, терпіння!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар